Історія справи

Постанова ВССУ від 12.08.2026 року у справі №535/905/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 року

м. Київ

справа № 535/905/22

провадження № 61-5802св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - Дергачівська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Малоданилівської селищної ради (об`єднаної територіальної громади) Дергачівського району Харківської області,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Державне агентство водних ресурсів в особі самостійного структурного підрозділу Сектору Держводагентства у Харківській області, Державна екологічна інспекція у Харківській області,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 , в інтересах якої діє адвокат Санін Арсеній Олександрович, на постанову Полтавського апеляційного суду від 24 березня 2026 року у складі колегії суддів Пилипчук Л. І., Дряниці Ю. В., Чумак О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2022 року Дергачівська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Малоданилівської селищної ради (об`єднаної територіальної громади) Дергачівського району Харківської області звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Державне агентство водних ресурсів в особі самостійного структурного підрозділу Сектору Держводагенства у Харківській області, Державна екологічна інспекція у Харківській області, в якому просила:

визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане реєстраційною службою Дергачівського районного управління юстиції у Харківській області, на підставі якого за ОСОБА_1 зареєстроване право власності на земельну ділянку, площею 0,25 га, кадастровий номер 6322083001:00:000:3160, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,25 га, з кадастровим номером 6322083001:00:000:3160, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 18 вересня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мангушевою О. С. та зареєстрований у реєстрі за № 961;

визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,25 га, з кадастровим номером 6322083001:00:000:3160, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 28 квітня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Салигою Н. А. та зареєстрований у реєстрі за № 625;

визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,25 га, з кадастровим номером 6322083001:00:000:3160, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 10 жовтня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Шаульською Н. І. та зареєстрований у реєстрі за № 1435;

зобов`язати ОСОБА_4 повернути земельну ділянку, загальною площею 0,1153 га, з кадастровим номером 6322083001:00:000:3989, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у комунальну власність Малоданилівської селищної ради (об`єднаної територіальної громади) Дергачівського району Харківської області;

зобов`язати ОСОБА_4 повернути земельну ділянку, загальною площею 0,1347 га, з кадастровим номером 6322083001:00:000:3990, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у комунальну власність Малоданилівської селищної ради (об`єднаної територіальної громади) Дергачівського району Харківської області.

Позов мотивовано тим, що 21 квітня 2020 року Дергачівська місцева прокуратура за результатами вивчення питання законності надання земельних ділянок державної власності на території Дергачівського району Харківської області, внесла до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про злочин за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 364 КК України.

Під час досудового розслідування встановлено, що рішенням Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області від 07 червня 2013 року № 90 ОСОБА_1 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та передано у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 6322083001:00:000:3160, площею 0,25 га, за адресою: АДРЕСА_1 . Водночас таке питання на розгляд ради не виносилося, не розглядалося та, відповідно, наведене рішення не приймалося.

Зазначає, що усупереч вимогам статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» відповідне рішення сільської ради складено та підписано сільським головою без попереднього винесення цього питання на розгляд депутатів сільської ради.

Крім того, рішенням Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області від 04 жовтня 2013 року № 191 ОСОБА_1 було відмовлено у затвердженні відповідного проєкту землеустрою у зв`язку з його невідповідністю вимогам статей 39, 60-62, частин другої, третьої статті 186-1 ЗК України, з підстав того, що спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги земельної ділянки водного фонду, кадастровий номер 6322083000:21:000:001, яка розташована за межами населеного пункту на території Черкасько-Лозівської сільської ради та перебуває в оренді ОСОБА_5 .

Наголошує, що землі прибережних захисних смуг є землями водного фону України на які поширюється особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у Земельному та Водному кодексах України, і такі обставини у спірних правовідносинах відсутні.

ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 18 вересня 2014 року відчужив спірну земельну ділянку на користь ОСОБА_2 , яка 28 квітня 2016 року відчужила її ОСОБА_3 , а 09 жовтня 2017 року остання відчужила її на користь ОСОБА_4 .

Згідно з відомостями з Публічної кадастрової карти України та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_4 здійснила поділ спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6322083000:21:000:001, за наслідком якого утворено дві земельні ділянки з кадастровими номерами 6322083001:00:000:3990, площею 0,1347 га та вартістю 230880,00 грн, та 6322083001:00:000:3989, площею 0,1153 га та вартістю 197621,00 грн, власником яких є ОСОБА_4 .

Вказав, що втручання держави з метою повернення земельної ділянки із власності добросовісного набувача є законним та пропорційним.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Котелевський районний суд Полтавської області рішенням від 16 вересня 2025 року у задоволенні позову Дергачівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Малоданилівської селищної ради (об`єднаної територіальної громади) Дергачівського району Харківської області відмовив.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Рішення районного суду мотивовано тим, що пред`явлення прокурором вимог про визнання недійсними і скасування рішення органу місцевого самоврядування, свідоцтва про право власності, правочинів, за якими право власності на спірну земельну ділянку перейшло до кінцевого набувача, та зобов`язання повернути земельні ділянки не є належним і ефективним способом захисту порушеного права. А саме прокурор звернувся до суду з вимогами негаторного характеру, коли до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення щодо віндикаційного позову, оскільки відсутні належні і допустимі докази про те, що спірна земельна ділянка належить до категорій земель, які виключені із цивільного обороту, або до земель обмежених у цивільному обороті (наприклад, землі водного фонду), а надані позивачем докази не підтверджують належність спірної ділянки до земель водного фонду України.

Крім цього, суд першої інстанції, врахувавши положення Закону України від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ, яким внесено зміни, зокрема, до статті 388 ЦК України, і які мають зворотну дію в часі, дійшов висновку, що установлений законом десятирічний строк для звернення до суду з відповідним позовом сплив.

Не погодившись із указаним рішенням, заступник керівника Харківської обласної прокуратури Грюк В. В. оскаржив його в апеляційному порядку. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Прокурор вказував, що перебування спірних земельних ділянок у межах прибережної захисної смуги підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме листом Державної екологічної інспекції у Харківській області, актом перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства, відомостями з поземельних книг на спірні земельні ділянки та витягами, технічною документацією, складеною на замовлення ОСОБА_4 у 2020 році, де наведено схеми розташування спірних земельних ділянок із зазначенням на них прибережної захисної смуги та площі, яку вона займає, знімками з Публічної кадастрової карти.

Посилаючись на сталу позицію Верховного Суду, зазначав, що захист інтересів держави на землі водного фонду має відбуватися шляхом пред`явлення негаторного позову, який може бути заявлено упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця земельних ділянок водного фонду.

Вважає, що з огляду на те, що спірні земельні ділянки не могли бути передані у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, оскільки для цього існували законодавчі перешкоди, про які сторони оспорюваних договорів знали чи повинні були знати, поведінка всіх сторін не була добросовісною.

Полтавський апеляційний суд постановою від 24 березня 2026 року рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 16 вересня 2025 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким позов Дергачівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Малоданилівської селищної ради (об`єднаної територіальної громади) Дергачівського району Харківської області задовольнив частково.

Визнав недійсним та скасував свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане реєстраційною службою Дергачівського районного управління юстиції у Харківській області, на підставі якого за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6322083001:00:000:3160, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнав недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,25 га, з кадастровим номером 6322083001:00:000:3160, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 18 вересня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мангушевою О. С. та зареєстрований у реєстрі за № 961.

Зобов`язав ОСОБА_4 повернути земельну ділянку, загальною площею 0,1153 га, з кадастровим номером 6322083001:00:000:3989, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у комунальну власність Малоданилівської селищної ради (об`єднаної територіальної громади) Дергачівського району Харківської області.

Зобов`язав ОСОБА_4 повернути земельну ділянку, загальною площею 0,1347 га, з кадастровим номером 6322083001:00:000:3990, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у комунальну власність Малоданилівської селищної ради (об`єднаної територіальної громади) Дергачівського району Харківської області.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Апеляційний суд керувався тим, що суд першої інстанції залишив поза увагою, що питання затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, а також її передання у приватну власність ОСОБА_1 не виносилося на розгляд засідання сесії селищної ради та відповідне рішення не приймалося.

Натомість рішенням Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області від 04 жовтня 2013 року № 191 ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні відповідної технічної документації з тих підстав, що спірна земельна ділянка перебуває в межах прибережної захисної смуги земельної ділянки водного фонду, кадастровий номер 6322083000:21:000:001, яка розташована за межами населеного пункту на території Черкасько-Лозівської сільської ради.

Обставини викладеного також встановила і Державна екологічна інспекція у Харківській області під час складання акта перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства № 555/11-02/02-06 та видання приписів від 14 серпня 2019 року № 65/02-13, що узгоджується із технічною документацією, складеною на замовлення ОСОБА_4 у 2020 році, де наведено схеми розташування спірних земельних ділянок із зазначенням на них прибережної захисної смуги та площі, яку вона займає. Відсутність проєкту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

За таких обставин апеляційний суд виснував про належність заявленого способу захисту порушеного права у цій справі (негаторний позов, на який не поширюється позовна давність).

Оцінюючи добросовісність ОСОБА_4 , апеляційний суд виснував, що спірна земельна ділянка перебуває в межах прибережної захисної смуги земельної ділянки водного фонду і ОСОБА_4 , набувши право власності та проявивши розумну обачність, не могла не знати про незаконність набуття такої земельної ділянки. Отже, вона не може вважатися такою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій органу місцевого самоврядування. Оскільки згідно зі сталою позицією Великої Палати Верховного Суду, зокрема, сформованою у справі № 200/606/18, не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону.

Повернення державі земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування у цій справі, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням.

З огляду на викладене загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес у збереженні земельної ділянки у власності. Крім того, з урахування характеру спірних правовідносин, установлених обставини та застосованих правових норм, колегія суддів апеляційного суду не вбачала невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідачки ОСОБА_4 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

ОСОБА_4 , в інтересах якої діє адвокат Санін А. О., просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції із залишенням у силі рішення місцевого суду, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявниця посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19, постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 441/123/16; від 18 листопада 2020 року у справі № 302/813/17, від 25 листопада 2020 року у справі № 159/3438/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 149/2528/18, від 07 липня 2021 року у справі № 362/121/15-ц, від 21 вересня 2022 року у справі № 369/1872/18, від 16 жовтня 2022 року у справі № 460/762/16-ц, від 09 листопада 2022 року у справі № 450/389/16-ц, від 30 листопада 2022 року у справі № 557/1471/20, від 08 листопада 2023 року у справі № 372/4149/18, від 15 листопада 2023 року у справі № 130/2703/20, від 21 вересня 2022 року у справі № 369/1872/18, від 20 травня 2025 року у справі № 906/57/24.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права, зокрема положень статей 81 89 102 103 263 ЦПК України (щодо неврахування того, що саме на прокурора покладається обов`язок доведення обставин, які обґрунтовують позовні вимоги; ігнорування необхідності застосування спеціальних знань у галузі геодезії та землеустрою та проведення експертизи для з`ясування обставин накладення земельних ділянок відповідачки на прибережну захисну смугу та встановлення площі такого накладення; встановлення апеляційним судом обставин належності спірних земельних ділянок до земель водного фонду на підставі засобів доказування, які не містять відповідних даних про предмет доказування).

Крім того, апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, зокрема положення статей 60 79 84 152 ЗК України, статті 88 ВК України, статті 388 ЦК України, статті 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр» (суд апеляційної інстанції погодився з належністю заявленого прокурором способу захисту, який спричинив втручання у право на майно, щодо якого немає спору, тобто суд апеляційної інстанції у неналежний спосіб позбавив відповідачку права власності на земельну ділянку, щодо якої не доведено, що вона є земельною ділянкою водного фонду).

Заявниця посилається також на неправильне застосування судом апеляційної інстанції статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (задоволення апеляційним судом позовних вимог прокурора є покладенням на відповідачку ОСОБА_4 надмірного індивідуального тягаря, як на особу, яка добросовісно володіє земельними ділянками протягом тривалого часу, протиправних дій для заволодіння майном не вчиняла, здійснила поліпшення майна, яке істотно перевищує його вартість, що має ознаки непропорційного втручання у право відповідачки на мирне володіння майном).

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, надісланому до Верховного Суду 16 травня 2026 року, прокурор зазначив про те, що судове рішення суду апеляційної інстанції є законним і обґрунтованим, висновки апеляційного суду відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстав для його скасування немає.

Рух справи у суді касаційної інстанції

29 квітня 2026 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_4 , в інтересах якої діє адвокат Санін А. О., на постанову Полтавського апеляційного суду від 24 березня 2026 року.

Верховний Суд ухвалою від 05 травня 2026 року відкрив касаційне провадження у справі та витребував її матеріали. Відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_4 , в інтересах якої діє адвокат Санін А. О., про зупинення виконання постанови Полтавського апеляційного суду від 24 березня 2026 року в частині вирішення позовних вимог про зобов`язання повернути земельні ділянки до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

У травні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 04 серпня 2026 року призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Фактичні обставини справи, що встановили суди

21 червня 2013 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6322083001:00:000:3160, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, серія НОМЕР_1 (а. с. 119, т. 1).

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18 вересня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мангушевою О. С., зареєстрованого в реєстрі за № 961, ОСОБА_1 відчужив земельну ділянку з кадастровим номером 6322083001:00:000:3160 на користь ОСОБА_2 (а. с. 121, 122, т. 1).

Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 28 квітня 2016 року, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Салигою Н. А., зареєстрованим у реєстрі за № 625, ОСОБА_2 відчужила вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_3 (а. с. 124, 125, т. 1).

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09 жовтня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Шаульською Н. І., зареєстрованого в реєстрі за № 1435, ОСОБА_3 відчужила спірну земельну ділянку на користь ОСОБА_4 (а. с. 127, 128, т. 1).

31 липня 2019 року Дергачівська районна державна адміністрація Харківської області листом № 01-61/2517 повідомила керівника Дергачівської місцевої прокуратури, що у протоколах ХХХІ-ХХХІІ сесій VІ скликання Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області та документах (рішення, заяви, висновки до них) за 2013 рік рішень про передання у приватну власність ОСОБА_6 , ОСОБА_1 земельних ділянок для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських споруд та/або заяв про отримання дозволу на розроблення проєктів землеустрою не виявлено (а. с. 60, т. 1).

14 серпня 2019 року Державна екологічна інспекція у Харківській області повідомила керівника Дергачівської місцевої прокуратури листом № 2963/02-06 про те, що під час візуального обстеження АДРЕСА_1 встановлено, що земельні ділянки з кадастровими номерами 6322083001:00:000:3160, 6322083001:00:000:3161 розташовані у межах населеного пункту на схилі берегу водного об`єкта (площа водного дзеркала (ставка) більш ніж 5 метрів). Межі земельних ділянок винесено в натурі, ділянки частково огороджені. На земельній ділянці з кадастровим номером 6322083001:00:000:3161 здійснюється будівництво капітальної споруди.

Розміри прибережної захисної смуги водного об`єкта, що розташований поруч з земельними ділянками з кадастровими номерами 6322083001:00:000:3160, 6322083001:00:000:3161 не встановлено та не винесено в натурі, що є порушенням статті 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статті 87 ВК України.

Перевіркою установлено, що передання у приватну власність земельних ділянок з кадастровими номерами 6322083001:00:000:3160, 6322083001:00:000:3161, що фактично розташовані у прибережно-захисній смузі (землі водного фонду), здійснено для інших, не передбачених статтею 59 ЗК України видів діяльності. Зазначене є порушенням статті 85 ВК України, статті 59 ЗК України (а. с. 35-42, т. 1).

30 липня 2019 року ГУ Держгеокадастру у Харківській області листом № 18-855/19 повідомило керівника Дергачівської місцевої прокуратури, що відповідно до Книг записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, наявних у відділі надходження зареєстрованих правовстановлюючих документів на земельні ділянки з кадастровими номерами 6322083001:00:000:3160, 6322083001:00:000:3161 не встановлено.

Земельна ділянка з кадастровим номером 6322083001:00:000:3160, площею 0,25 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована в Державному земельному кадастрі 04 червня 2013 року за заявою ОСОБА_1 . Згідно з відомостями з Державного земельного кадастру, отриманими в порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав на нерухоме майно, земельна ділянка з кадастровим номером 6322083001:00:000:3160 перебуває у власності ОСОБА_4 (дата реєстрації права власності - 09 жовтня 2017 року). Документація із землеустрою в архіві відділу відсутня (а. с. 44, 45, т. 1).

18 лютого 2020 року Малоданилівська селищна рада Дергачівського району Харківської області листом № 2220-20 повідомила керівника Дергачівської місцевої прокуратури, що у період із 30 липня до 12 серпня 2019 року державні інспектори з охорони навколишнього природного середовища Державної екологічної інспекції у Харківській області Чорноморець М. С. і Старовий В. П. провели позапланову перевірку Малоданилівської селищної ради щодо додержання вимог природоохоронного законодавства в частині делегованих повноважень.

За результатами проведеної перевірки було складено припис від 14 серпня 2019 року № 65/02-13, відповідно до якого Малоданилівській селищній раді було приписано:

вирішити питання стосовно винесення в натурі прибережної захисної смуги водного об`єкта, що розташований поруч із земельними ділянками з кадастровими номерами 6322083001:00:000:3160, 6322083001:00:000:3161, та забезпечити додержання режиму цих територій;

забезпечити здійснення контролю за додержанням природоохоронного законодавства в частині раціонального використання і охорони земель;

здійснити заходи щодо повернення земельних ділянок з кадастровими номерами 6322083001:00:000:3160, 6322083001:00:000:3161, що фактично розташовані у прибережній захисній смузі (землі водного фонду) та надані у власність для інших, не передбачених статтею 59 ЗК України видів діяльності.

Малоданилівська селищна рада просила керівника Дергачівської місцевої прокуратури вжити заходи щодо повернення у комунальну власність Малоданилівської об`єднаної територіальної громади земельних ділянок із кадастровими номерами 6322083001:00:000:3160, 6322083001:00:000:3161, які фактично розташовані у прибережній захисній смузі (землі водного фонду) (а. с. 31, 32, т. 1).

21 квітня 2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне правопорушення, кваліфіковане за частиною першою статті 364 КК України, яке було самостійно виявлено прокурором під час опрацювання відомостей, які розміщені на Публічній кадастровій карті України, а саме щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 6322083001:00:000:3160, 6322083001:00:000:3161, та установлено, що згідно з відомостями з Публічної кадастрової карти України земельні ділянки розташовані на схилі берегу водного об`єкта (площа водного дзеркала (ставка) більше ніж 5 га).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та інформації відділу у Дергачівському районі ГУ Держгеокадастру у Харківській області земельна ділянка з кадастровим номером 6322083001:00:000:3160 перебуває у власності ОСОБА_4 (дата реєстрації права власності - 09 жовтня 2017 року). Земельна ділянка з кадастровим номером 6322083001:00:000:3161 перебуває у спільній власності ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (дата реєстрації права власності - 18 березня 2019 року). Разом із цим відповідно до положень статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води для середніх річок, водосховищ на них та ставків площею більше 3 гектарів шириною 50 метрів. Таким чином, вказане може свідчити про вчинення посадовими особами Черкасько-Лозівської сільської ради злочину, передбаченого частиною першою статті 364 КК України (а. с. 29, 30, т. 1).

08 лютого 2022 року ГУ Держгеокадастру у Харківській області повідомило Дергачівську окружну прокуратуру про те, що на підставі технічної документації з землеустрою щодо поділу земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 , розробленої на замовлення власника земельної ділянки ОСОБА_4 , та нотаріально посвідченої заяви від 11 червня 2020 року здійснено поділ земельної ділянки з кадастровим номером 6322083001:00:000:3160. У результаті поділу утворилися земельні ділянки: площею 0,1153 га, кадастровий номер 6322083001:00:000:3989, площею 0,1347 га, кадастровий номер 6322083001:00:000:3990 (а. с. 151, 152, т. 1).

16 лютого 2022 року керівник Дергачівської окружної прокуратури повідомив голову Малоданилівської селищної ради про наявність підстав для застосування представницьких повноважень в інтересах держави в особі Малоданилівської селищної ради. На підставі частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» Дергачівська окружна прокуратура з метою захисту інтересів держави прийняла рішення звернутися до Дергачівського районного суду Харківської області в інтересах держави в особі Малоданилівської селищної ради з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку, визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки та зобов`язання повернути земельні ділянки (а. с. 153, 154, т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду відповідає не повною мірою.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

У статті 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі статтями 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У частині першій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Приватноправовими нормами визначено обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права / інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

У справі, що переглядається, прокурор звернувся до суду з позовом, спрямованим на відновлення права володіння держави на земельну ділянку водного фонду, яка надалі поділена на дві ділянки, шляхом повернення, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності та визнання недійсними договорів купівлі-продажу.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції вважав, що прокурор не довів належності спірних земельних ділянок до земель водного фонду, тому вважав, що належним способом захисту порушених прав має бути пред`явлення віндикаційного позову.

Місцевий суд зазначив, що згідно з пунктом 1 частини третьої статті 388 ЦК України держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років.

Тому виснував, що встановлений законом десятирічний строк на час звернення прокурора з позовом сплив.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду, дійшов висновку про те, що спірні земельні ділянки розташовані в межах прибережної захисної смуги водойми, площею більше 3 га, тобто належать до земель водного фонду України та підлягають поверненню у володіння держави.

Також апеляційний суд оцінив добросовісність, зокрема, заявниці, можливість знати про накладення прибережної захисної смуги на її земельні ділянки, що також відображено у її технічній документації із землеустрою, та виснував про її недобросовісність та відсутність підстав для оцінки пропорційності втручання у її право на мирне володіння майном.

Водночас у касаційній скарзі заявниця посилається на те, що апеляційний суд:

дійшов висновку про належність спірних земельних ділянок до земель водного фонду на підставі доказів, з яких неможливо встановити цю обставину;

помилково повернув Малоданилівській селищній раді спірні земельні ділянки, не звернувши уваги на те, що вони лише частково накладаються на землі водного фонду, в іншій частині земельні ділянки можуть бути витребувані у відповідачки шляхом віндикації з урахуванням оцінки пропорційності втручання у її право на майно в цій частині, водночас таких вимог прокурор не заявляв;

не взяв до уваги, що заявниця була позбавлена свого майна без будь-якої компенсації, враховуючи те, що вона зробила його поліпшення (побудовано будинок на одній із спірних земельних ділянок), і таке позбавлення без вирішення питання про справедливу сатисфакцію за втрачене (повернене) майно не узгоджується з висновками ЄСПЛ та положеннями Конвенції.

Верховний Суд частково погоджується з доводами касаційної скарги, керуючись таким.

Згідно з частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 ВК України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

У статті 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття вказаних земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди.

Відповідно до частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

У статтях 60 ЗК України, 88 ВК України визначено, що прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проєктами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися. Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених ВК України.

У пункті «ґ» частини третьої статті 83 ЗК України зазначено, що до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово зазначала про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц).

Зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, на яку посилається заявниця у касаційній скарзі, постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц).

Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц).

Однак, ураховуючи те, що заволодіння землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України є неможливим, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку водного фонду не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку водного фонду та для її повернення власнику.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі № 453/1192/23.

Задовольняючи ту чи іншу позовну вимогу, ефективність обраного позивачем способу захисту у конкретній ситуації має визначити суд (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 зробила такі висновки: «Велика Палата Верховного Суду зауважує, що з огляду на цільове призначення спірної земельної ділянки як ділянки водного фонду, що не могла передаватися у приватну власність з іншою метою, ніж визначена у частині другій статті 59 ЗК України, суди попередніх інстанцій правильно виснували про те, що і передання цієї ділянки у приватну власність нібито із земель сільськогосподарського призначення, і подальша зміна її цільового призначення на землі громадської забудови є протиправними. Вимоги прокурора про визнання рішень № 10 і № 31 незаконними та скасування у частині є ефективним способом захисту правомірного інтересу власника. Задоволення судами цих вимог є ефективним способом захисту такого права, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки. 96. У випадку, якщо власник земельної ділянки залишається її володільцем, для захисту його права застосовується інститут усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном […] Оскільки вимога прокурора про витребування земельної ділянки не є належним способом захисту права власника на земельну ділянку водного фонду, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, суди мали відмовити у задоволенні цієї вимоги. Така відмова через обрання неналежного способу захисту не перешкоджає Коблівській сільраді чи прокурору (у разі, якщо сільрада не здійснюватиме чи неналежно здійснюватиме повноваження із захисту права комунальної власності на спірну земельну ділянку водного фонду, допускаючи продовження порушення такого права після набрання чинності цією постановою) заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки її власникові (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 46), а також від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.28)).».

Отже, під час розгляду цієї справи першочергово мало бути встановлено, чи накладаються земельні ділянки заявниці на прибережну захисну смугу на час їх виділення у власність (до поділу).

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша, друга статті 77 ЦПК України).

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (постанова Великої Палати Верховного Суду від 31 січня 2020 року у справі № 370/999/16-ц).

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.

Певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року, справа № 129/1033/13-ц).

Апеляційний суд, не погоджуючись із висновками суду першої інстанції про неналежність спірних земельних ділянок до земель водного фонду (ненакладення на прибережну захисну смугу) та задовольняючи позов частково, врахував те, що:

Черкасько-Лозівська сільська рада (зараз - Малоданилівська селищна рада) не розглядала та не приймала рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,25 га, кадастровий номер 6322083001:00:000:3160 (до її поділу на спірні земельні ділянки), для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, та передання її у приватну власність ОСОБА_1 , зокрема датованого 07 червня 2013 року за № 90;

Черкасько-Лозівська сільська рада рішенням від 04 жовтня 2013 року № 191 відмовила ОСОБА_1 у затвердженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,25 га, кадастровий номер 6322083001:00:000:3160, з тих підстав, що ділянка перебуває в межах прибережної захисної смуги іншої земельної ділянки водного фонду, кадастровий номер 6322083000:21:000:001, яка розташована за межами населеного пункту на території Черкасько-Лозівської сільської ради;

викладені Державною екологічною інспекцією у Харківській області під час складання акта перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства № 555/11-02/02-06 та видання припису від 14 серпня 2019 року № 65/02-13 висновки про накладення спірних земельних ділянок заявниці на землі водного фонду узгоджуються із технічною документацією, складеною на замовлення самої ОСОБА_4 у 2020 році, де наведено схеми розташування спірних земельних ділянок із відображенням у їх межах прибережної захисної смуги та площі, яку вона займає;

відсутність проєкту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Верховний Суд погоджується з тим, що у наданих до суду першої інстанції копіях рішення Черкасько-Лозівської сільської ради від 04 жовтня 2013 року № 191, акта перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства Державної екологічної інспекції у Харківській області № 555/11-02/02-06 та припису від 14 серпня 2019 року № 65/02-13, технічної документації, складеної на замовлення ОСОБА_4 у 2020 році, міститься інформація про накладення спірних земельних ділянок заявниці на землі водного фонду, зокрема на прибережну захисну смугу.

Водночас Верховний Суд у постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 683/1770/23 зазначив, що за наслідками вирішення питання, чи накладаються земельні ділянки відповідачів на земельну ділянку позивача на час їх виділення у власність громадян, суд має зробити один із таких висновків, коли:

не встановлено накладення земельних ділянок сторін, що свідчить про відсутність порушеного права позивача;

встановлено повне накладення земельних ділянок сторін, що може свідчити про наявність порушеного права позивача у разі наявності правових підстав;

встановлено часткове накладення земельних ділянок сторін, що може свідчити про наявність порушеного права позивача у разі наявності правових підстав лише щодо тієї частини земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку позивача.

Так, рішення Черкасько-Лозівської сільської ради від 04 жовтня 2013 року № 191, акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства Державної екологічної інспекції у Харківській області № 555/11-02/02-06 та припис від 14 серпня 2019 року № 65/02-13 не містять очевидних висновків про повне накладення земельних ділянок заявниці на землі водного фонду.

Тоді як за змістом технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, виготовленої сертифікованим інженером-землевпорядником фізичною особою - підприємцем ОСОБА_10 на замовлення ОСОБА_4 , простежується не повне, а часткове накладення земельних ділянок заявниці на землі водного фонду (прибережну захисну смугу) (т. 1, а. с. 139-142).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19, на яку є посилання у касаційній скарзі, зазначила про те, що позивач має довести, яка саме земельна ділянка, в яких межах накладається на смугу відведення залізниці. Захистити право без ідентифікації земельної ділянки неможливо. Отже, для вирішення подібних спорів земельна ділянка в частині накладення має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі. Виконання дослідження з визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі потребує спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Тому результати таких досліджень можуть міститись, зокрема, у висновку експерта.

Позовну вимогу про повернення земельної ділянки як належний спосіб захисту не може бути застосовано щодо всієї земельної ділянки, вона може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, що накладається на прибережну захисну смугу, оскільки не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору, а визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та повернення сторін у попередній стан призведе до того, що відповідач буде позбавлений права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку водного фонду, а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність надання у власність відповідача якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним (постанова Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі № 453/1192/23).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20 травня 2025 року у справі № 906/57/24, висновки якої заявниця просить врахувати під час перегляду цієї справи, вказано: «Прокурор пред`явив вимогу про повернення у комунальну власність сформованих земельних ділянок, які були набуті відповідачем за цивільноправовими угодами. Колегія суддів зазначає, що повернення земельних ділянок як належний спосіб захисту у цій справі не може бути застосовано щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 1823485200:10:000:0096 площею 2,0000 га, 1823485200:10:000:0097 площею 1,7432 га та 1823485200:10:000:0098 площею 2,0000 га площею 0,1259 га, оскільки така вимога може бути задоволена тільки щодо тієї частини земельних ділянок, що накладаються на прибережну захисну смугу. Відтак Прокурор повинен довести, яка саме земельна ділянка, в яких межах накладається на прибережну захисну смугу. За змістом частини 1 статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні, яка ідентифікується насамперед її просторовим розташуванням, що описується через її межі. Захистити право без ідентифікації земельної ділянки неможливо. Для вирішення подібних спорів земельна ділянка, що накладається, зокрема на прибережну захисну смугу, має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі відповідно до статті 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр». Виконання дослідження з визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі потребує спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Тому результати таких досліджень можуть міститись, зокрема, у висновку експерта. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. […] Як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, повернення спірних земельних ділянок в їх теперішніх межах призведе до того, що відповідач буде позбавлений права власності не тільки на ті частини земельних ділянок, які накладаються на прибережну захисну смугу, а й на ті частини земельних ділянок, які не є спірними, і правомірність набуття яких у власність відповідачем не ставиться під сумнів.».

У справі, що переглядається:

позовні вимоги про повернення земельних ділянок пред`явлені щодо всієї площі спірних земельних ділянок;

апеляційний суд вважав, що спірні земельні ділянки були сформовані за рахунок земель водного фонду та передані у приватну власність всупереч вимогам земельного та водного законодавства, а тому наявні підстави для повернення обох земельних ділянок повністю;

апеляційний суд не урахував, що досліджені ним докази не містять інформації про повне накладення земельних ділянок на прибережну захисну смугу, а навпаки, містять інформацію про часткове накладення;

в контексті обставин цієї справи для вирішення подібних спорів земельна ділянка, яка частково накладається на землі водного фонду, має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»). А належним (правомірним) способом захисту у спорах з подібними обставинами може бути позов про повернення земельної ділянки, що накладається на землі водного фонду;

апеляційний суд залишив поза увагою, що задоволення вимоги про повернення земельних ділянок призведе до того, що відповідачка ОСОБА_4 може бути позбавлена права власності не тільки на частини земельних ділянок, які накладаються на земельну ділянку водного фонду, а і на ті, підстави правомірності володіння якими суд не перевіряв. Тому позовні вимоги про повернення земельних ділянок у цій справі не можуть бути застосовані щодо земельних ділянок повністю, а можуть розглядатися тільки щодо тих частин земельних ділянок, що накладаються на землі водного фонду;

технічну документацію, сформовану спеціалістом інженером-землевпорядником щодо спірних земельних ділянок, апеляційний суд не досліджував на предмет наявності усіх наведених Великою Палатою Верховного Суду ознак, за якими можна ідентифікувати ті частини земельних ділянок заявниці, які накладаються на землі водного фонду, зокрема визначення конкретної площі та каталогу кутів усіх зовнішніх меж накладених частин земельних ділянок, підтвердження правильності відображення ширини прибережної захисної смуги. Водночас вказані питання можна вирішити за результатами проведення земельно-технічної експертизи, про що правильно зазначено у касаційній скарзі з посиланням на висновки, викладені у постановах від 25 листопада 2020 року у справі № 159/3438/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 149/2528/18, від 07 липня 2021 року у справі № 362/121/15-ц, від 09 листопада 2022 року у справі № 450/389/16-ц, від 30 листопада 2022 року у справі № 557/1471/20, від 08 листопада 2023 року у справі № 372/4149/18, від 15 листопада 2023 року у справі № 130/2703/20;

позовні вимоги про визнання недійсними державного акта на право власності на земельну ділянку та договорів купівлі-продажу при частковому заволодінні (накладенні) землями водного фонду не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку водного фонду та для її повернення власнику, які не приведуть до відновлення порушених прав та інтересів позивача.

Апеляційний суд вказаного не урахував, не звернув уваги на наведені ОСОБА_4 відповідні аргументи в судах першої та апеляційної інстанцій, належно не перевірив відповідні докази, не встановив, чи накладаються спірні земельні ділянки на землі водного фонду повністю або частково (чи порушене право держави), а при частковому накладенні - чи ідентифіковані такі частини з метою їх повернення у комунальну власність, передчасно виснувавши про повне накладення земельних ділянок заявниці на землі водного фонду, а саме прибережну захисну смугу.

Отже, доводи касаційної скарги частково підтвердилися, тому постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Також Верховний Суд зазначає, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20, від 01 липня 2021 року у справі № 9901/381/20, від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18, від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14, від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц, від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц, від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18).

Колегія суддів звертає увагу, що прокурор у позовній заяві посилається на незаконність набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку, площею 0,25 га, кадастровий номер 6322083001:00:000:3160, не лише через належність спірних земельних ділянок до земель водного фонду, а і тому, що правові підстави для передання земельної ділянки у власність (до її поділу) були взагалі відсутні (рішенням Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області від 04 жовтня 2013 року № 191 ОСОБА_1 відмовлено у переданні ділянки у власність, тоді як наявність інших рішень про передання цієї ділянки останньому спростовується прокурором).

Водночас у разі встановлення апеляційним судом часткового накладення земельних ділянок на землі водного фонду суд має також перевірити обґрунтованість позовних вимог прокурора щодо земельних ділянок у ненакладеній частині, оскільки порядок введення власника у володіння таких частин земельних ділянок (з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд) у разі наявності порушеного права відрізняється за способом захисту від негаторного позову та передбачає віндикацію з оцінкою правомірності втручання у право мирного володіння відповідачки.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Оскільки встановлено підстави для скасування судового рішення та передання справи на новий розгляд, то суд касаційної інстанції інші підстави відкриття касаційного провадження не оцінює та доводи касаційної скарги не аналізує.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

З огляду на викладене наявні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами касаційного перегляду судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 , в інтересах якої діє адвокат Санін Арсеній Олександрович, задовольнити частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 24 березня 2026 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді І. М. Фаловська

В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

О. М. Ситнік